ПІСЕННО-РОМАНСОВА СПАДЩИНА
Богдан Янівський підкреслював, що «пісня – це, мабуть, найбільш лаконічний засіб висловлення композитора, це засіб вислову його душевного стану, а, яка вона – пісня, це вже залежить від його смаку, його інтелігентності, від його душі, його почуттів» (з інтерв'ю). Ця галузь творчості стала органічним продовженням театрального доробку митця. Саме в музиці до вистав уперше прозвучали окремими вставними номерами його солоспіви й дуети, які одразу отримували популярність і концертне життя вже поза театральними сюжетами.
Для його творів найголовнішою рисою залишалася природа народної пісенності, адже її коріння, як вважав сам композитор, – найглибше. Ґрунт мелодики солоспівів Богдана Янівського також у західноукраїнському солоспіві-романсі, починаючи від старогалицької елегії, пісні-думки, найяскравіше представленої у творчості Дениса Січинського, Остапа Нижанківського, Станіслава Людкевича. Поза сумнівом, певний вплив на творчість композитора мали й збережені традиції так званої міської пісенної культури Львова 1930–1940-х років. У своїх опусах Богдан Янівський продовжив і творчу манеру Анатолія Кос-Анатольського, що відобразилася в емоційній чуттєвості творів, опорі на типові танцювальні ритмоформули вальсу («Не забудь», «Скажи, скажи», «Журавлиний крик»), танго («Зорепадні ночі», «П'янила музика серця»), інших танцювальних ритмів.
Можна припустити, що Богдан Янівський створив власну теоретичну модель пісні-шлягеру, яку й реалізував на практиці. Майже в усіх його найвідоміших піснях можна виявити ряд упізнаваних моментів стилю – виразна мелодія з повторюваними мотивами, що легко запам'ятовуються, обов'язковий вступ-програш, що підкреслює характерні риси пісні, двоголосий дуетний виклад. Переважаючою формою пісень-романсів була куплетна з елементами наскрізності, а за жанровими характеристиками – балада («Балада про двох лебедів», «Журавочка», «Чумацький шлях», «Як упав же він», «Балада для мами»), скерцо («Залицяльники», «Забобон»), новела («Голубівна»), елегія («Червона калино, чого в лузі гнешся», «Не забудь», «Пісня Назарія»), колискова («Колискова для матері», «Верховинська колисанка»), монолог («Ой жалю мій, жалю», «До милої»).
Кожне з п'яти десятиліть активної творчості Богдана Янівського (починаючи від 1960-х років і до початку 2000-х) позначене певними яскравими спалахами, коли впродовж одного-двох років з'являлося кілька пісень, що ставали надзвичайно популярними.